Двійники з Донбасу: в пошуках прикриття Гіркіна та Плотницького

Дані бронювання авіаквитків, пов’язані з пересуванням двох проросійських діячів, раніше активних на Донбасі, дали підказки щодо двох імен, можливо, вигаданих для прикриття, як може повідомити «Беллінгкет».

Ігор Гіркін, більше відомий під псевдонімом Ігор Стрєлков, був військовим керівником «Донецької Народної Республіки» (ДНР) в 2014 р., а Ігор Плотницький очолював «Луганську Народну Республіку» з 2014 по 2017 р. Обидва на ранніх етапах відіграли значну роль в політиці зазначених сепаратистських утворень на окупованій Росією території на сході України, незалежність яких була в односторонньому порядку визнана Москвою на початку цього року, незадовго до повномасштабного вторгнення.

Дані про бронювання квитків, доступні на російських ринках даних,  показали, що дві особи — «Сергій Рунов» та «Ігор Плотніков», подорожували разом з дружинами Гіркіна та Плотницького — в одні місця та в ті ж самі дати, які співпадали з відомими публічними появами вказаних донбаських діячів всередині Росії.

Наприклад, всі бронювання польотів Сергія Рунова були зроблені разом з дружиною Гіркіна, при цьому самого Гіркіна не вдалося знайти в жодному зі списків пасажирів на ці рейси.

Подальше вивчення номерів цих внутрішніх паспортів – документів, які росіяни часто використовують для подорожей всередині країни та до кількох сусідніх держав – дає підстави вважати, що ці  особи були фіктивними.

Цікаво, що хоча номери паспортів показали, що вони були видані в Москві або для її мешканців, жодних слідів цих двох чоловіків в комплексних базах даних мешканців або податкової інформації російської столиці знайти не вдалося. Більше того, номери паспортів лише на кілька цифр відрізнялися від тих, що вважаються виданими на інших фіктивних осіб — деякі з яких також з’являлися в спільних бронюваннях з ймовірними агентами ФСБ та ГРУ, двох основних російських спецслужб.

Якщо ці особи й справді є вигаданими, надзвичайно малоймовірно, що ці паспорти могли б бути виданими без відома чи благословення російських спецслужб. Це викликає додаткові питання про біографії двох найвизначніших лідерів проросійських сил на Донбасі.

Гіркін відмовився від коментарів на запит партнера «Беллінгкет» – The Insider. Його дружина поклала трубку одразу після того, як наш журналіст представився. Речник руху «Новоросія» Гіркіна заперечив, що йому відомо про будь-яку співпрацю «Сергія Рунова» з організацією.

Плотницький заперечив, що йому відомо про «Ігоря Плотнікова», а потім поклав трубку.

Військовий командир проросійських сепаратистів Ігор Стрєлков бере участь в пресконференції в східноукраїнському місті Донецьку 28 липня 2014 р. REUTERS/Сергій Карпухін та Ігор Плотницький, лідер самопроголошеної Луганської Народної Республіки віддає честь під час військового параду до Дня Перемоги на відзначення річниці Другої світової війни в м. Луганську, що знаходиться під контролем проросійських сил, Україна, 9 травня 2017 р. REUTERS/Олександр Єрмоченко.

Ігор Всеволодович Гіркін та «Сергій Вікторович Рунов»

Жоден інший військовий командир не асоціюється так тісно з російською інтервенцією в Україні у 2014 р. як громадянин Росії та (колишній) полковник ФСБ Ігор Всеволодович Гіркін, більше відомий в Росії під обраним ним самим псевдонімом Ігор Іванович Стрєлков.

Культ Гіркіна спершу сформувався в середовищі російських націоналістів, що було спочатку консолідованим, в той час, коли він був командиром проросійських сепаратистів в ході перших військових зіткнень з українськими силами навесні та влітку 2014 р. Відслуживши в Україні загалом шість місяців, Гіркін подав у відставку з поста міністра оборони Донецької Народної Республіки (ДНР) в серпні 2014 р., та повернувся й знову осів у Москві. Після повернення до Росії він зберіг свою славу як експерт на телебаченні та в соцмережах і в різні часи часто відстоював  агресивну зовнішню політику, що відповідало його власній імперській націоналістичній та монархістській ідеології. Поза межами Росії Гіркін став сумно відомим в основному через збиття рейсу MH17. Зараз його судять заочно в Нідерландах, як одного з чотирьох підозрюваних у вчиненні цього злочину.

Видавалося, що Гіркін дистанціювався від Кремля, одночасно критикуючи  дії російської армії в Україні та при цьому зберігаючи певну лояльність до Москви. Наприклад, пояснюючи чому він подав у відставку з поста міністра оборони ДНР та поїхав з Донбасу, Гіркін заявив, що це сталося через «прямий тиск» з боку «російського політичного керівництва» якому він підкорився адже «Все ж таки я російський офіцер запасу і відчуваю обовʼязок перед власною країною. Навіть якщо я не погоджуюся з рішенням російського політичного керівництва, я все ж маю його виконувати». Також він підкреслював, що не отримував жодних офіційних завдань після звільнення з ФСБ навесні 2013 р., і часто називав себе військовим пенсіонером та полковником ФСБ в запасі, який зʼявився в Криму та на Донбасі на добровільних засадах.

Фото картки Гіркіна для Чеченської республіки (опублікував його близький соратник Михайло Полиньков). Правозахисник з організації «Меморіал» Олександр Черкасов звинуватив його в участі у воєнних злочинах проти цивільних чеченців у 2001 році.

Однак, «Беллінгкет» вдалося знайти докази які, як видається, повʼязують Гіркіна та іншу російську особу. Ця особа здебільшого подорожувала в той самий час та в ті ж місця де Гіркін зʼявлявся на публіці, а також всі його внутрішні перельоти були заброньовані разом з дружиною Гіркіна, при цьому «Ігоря Гіркіна» не вдалося знайти в жодному з відповідних списків пасажирів.

Інформація з персонального бронювання «Сергія Рунова» на рейс 20 грудня 2014 року з Москви до Ростова-на-Дону. Дані вказують, що квиток був куплений за шість днів, разом з квитками для Мирослави Регінської та Євгенія Істягіна (на той момент начальник штабу організації «Новоросія»).

17 грудня 2014 року Гіркін відсвяткував 44-ий день народження, одружившись з 21-річною українкою з Донбасу Мирославою Регінською, весілля  відсвяткували в Москві. Через чотири дні молодята зʼявилися  на новорічній зустрічі, організованій для дітей-біженців в російському місті Ростов-на-Дону. Однак, база даних внутрішніх перельотів показує, що Регінська летіла з Москви до Ростова-на-Дону 20 грудня та назад через два дні з квитками, купленими разом з особою, вказаною в базі даних як Сергій Вікторович Рунов, 12 травня 1970 року народження.

Відповідно до даних про нього в системі «Магістраль», історія подорожей Рунова складається з десяти перельотів і пʼяти поїздок потягом, а згідно з базою даних бронювань, щонайменше вісім з перельотів були заброньовані спільно з Регінською. Більше того, до 2016 року немає записів на імʼя Ігоря Гіркіна на жодному з рейсів, якими літали Регінська та Рунов в різні місця по всій Росії, попри те, що в цих поїздках він зʼявлявся на різних подіях разом із дружиною.

Тож виникає очевидне питання: Рунов і Гіркін – одна людина?

Цікаво, що цього Сергія Рунова не вдається знайти в сотнях злитих баз даних мешканців Росії, в тому числі в обширній базі даних москвичів Larix, при тому, що номер паспорта, яким користується «Рунов» починається з 45 – кода, виділеного для мешканців Москви чи паспортів, виданих у Москві. Така людина не знаходиться і в російській всеосяжній податковій базі даних, доступній в публічному доступі. Це схоже на інші російські вигадані імена, про які писали «Беллінгкет» та партнери, де власники паспортів на такі імена були замішані у вбивствах, приписуваних російській державі.

Якщо Рунов – особа-прикриття для Гіркіна, це викликає подальші сумніви в іміджі колишнього командира з Донбасу, як незалежної фігури, не кажучи вже про питання щодо його операційної безпеки.

Така особа для прикриття вірогідно не могла б бути надана без відома чи благословення російських спецслужб.

Більшість поїздок «Сергія Рунова» можна зіставити з появою Гіркіна на публіці поза межами Москви, яких було немало, адже Гіркін намагався просувати свій Громадський рух «Новоросія». Екскомандир вперше представив цю організацію 30 жовтня 2014 р. (приблизно через два тижні після того, як він повернувся на політичну арену та заявив про підтримку Путіна). Заявленою метою організації було сприяння доставці матеріальних цінностей, що як припускалося, збирали люди на низовому рівні, до «ДНР» та «ЛНР» під виглядом гуманітарної допомоги, але з початку 2015 р. рух знаходиться під санкціями Європейського Союзу за заявлену підтримку збройних формувань.

За свою історію подорожей «Сергій Рунов» мав кілька спільних бронювань авіаквитків з Регінською, яка теж займала керівну посаду в організації «Новоросія» з моменту заснування. Наприклад, ці двоє мали спільне бронювання на рейс з вильотом рано вранці 30 січня 2015 р. з Москви до Новосибірська. Пізніше в той же день Гіркін провів пресконференцію в цьому сибірському місті, де він оголосив про заснування місцевого відділення організації «Новоросія». Пізніше він також зʼявився на інтервʼю на новосибірському місцевому телебаченні. «Сергій Рунов» та Регінська мали зворотні квитки, заброньовані на рейс пізно ввечері 1 березня, а наступного дня місцеві ЗМІ повідомили, що Гіркін поїхав з Новосибірська.

Гіркін на пресконференції, проведеній в Прес-клубі Новосибірської спілки журналістів 30 січня 2015 р.

Інше бронювання «Сергія Рунова» та Регінської було на ранковий рейс з Москви до Пермі 12 березня 2015 р. Пізніше в той день, Гіркін провів пресконференцію, на якій він презентував пермське відділення організації «Новоросія». Через два дні -14 березня, колишній командир зʼявився на іншому боці Уральських гір в місті Єкатеринбурзі, де він оголосив про створення іншого місцевого відділення. Після пресконференції Гіркін та Регінська потрапили на фото, на якому вони їдуть з місця проведення на мерседесі з пермським номерним знаком, що дає підстави вважати, що вони приїхали до Єкатеринбурга на авто. Наступного дня Гіркін, за повідомленнями, відвідав кілька церков та монастирів в Єкатеринбурзі. Його дружина також залишалася в місті, про що свідчить, її локація, якою вона поділилася в VK о 12:46. Ймовірно, пара полетіла додому ввечері, оскільки Регінська та «Сергій Рунов» мали бронювання, зроблене за день до цього, на рейс з Єкатеринбурга до Москви на 19:50.

Гіркін на пресконференції в Єкатеринбурзі 14 березня 2015 р. Image CC BY-SA 4.0: Dom Kobb / Wikimedia Commons.

Досі незрозуміло коли саме вперше було видано паспорт на імʼя «Сергія Рунова». Відповідно до російської бази даних поїздок «Магістраль», паспорт був вперше використаний з квитком на потяг з Москви до Санкт-Петербурга на 25 листопада 2014 р., з поверненням наступного дня (відео інтервʼю з Гіркіним на місцевому петербурзькому каналі вийшло 27 листопада). Оскільки це було більше ніж через три місяці після того, як Гіркін покинув Донбас, існування такого паспорта, якщо його видали спецслужби, саме по собі не може довести, що він був діючим агентом секретних служб тоді, коли брав участь у військових діях в Україні. Однак не можна виключати, що на той час він вже мав паспорт «Рунова».

Перший з двох паспортів «Рунова», знайдених «Беллінгкет», має офіційну дату видачі у 2002 чи 2003, висновок про що можна зробити з третьої та четвертої цифр номера паспорта  4502322320 (що відповідає даті створення бланка паспорта). Однак, сам лише цей факт не може бути достатнім доказом того, що цей паспорт таки був виданий у 2002 р., зважаючи на те, що документ може містити фальшиві дані.

Що можна встановити, це те, що паспорт «Рунова» був перевиданий принаймні один раз після того, як Гіркін повернувся до Росії. Це сталося десь після того, як «Сергію Рунову» виповнилося 45 років – вік, коли громадяни Росії мають отримати новий внутрішній паспорт протягом місяця, що доводить той факт, що ця особа після того зʼявлялася в базах даних подорожей лише під новим номером паспорта.

Бронювання авіаквитків «Сергієм Руновим» зі злитої бази даних внутрішніх перельотів за 2014–2016 роки.

Перше відоме використання перевиданого паспорта мало місце для поїздки потягом з Москви до Санкт-Петербурга та назад 31 жовтня 2015 р., в той же день Гіркін відвідував конференцію в місті (подорожі потягом відображаються в базі даних «Магістраль»). Останнє відоме використання старого паспорта «Сергія Рунова» мало місце для іншої поїздки до російської північної столиці та назад 15–18 травня 2015 р.

Поїздки потягом, знайдені для  «Сергія Рунова» в «Магістралі».

Поїздки потягом, знайдені для «Сергія Рунова» в «Магістралі».

Досі незрозуміло коли саме вперше було видано паспорт на імʼя «Сергія Рунова». Відповідно до російської бази даних поїздок «Магістраль», паспорт був вперше використаний з квитком на потяг з Москви до Санкт-Петербурга на 25 листопада 2014 р., з поверненням наступного дня (відео інтервʼю з Гіркіним на місцевому петербурзькому каналі вийшло 27 листопада). Оскільки це було більше ніж через три місяці після того, як Гіркін покинув Донбас, існування такого паспорта, якщо його видали спецслужби, саме по собі не може довести, що він був діючим агентом секретних служб тоді, коли брав участь у військових діях в Україні. Однак не можна виключати, що на той час він вже мав паспорт «Рунова».

Перший з двох паспортів «Рунова», знайдених «Беллінгкет», має офіційну дату видачі у 2002 чи 2003, висновок про що можна зробити з третьої та четвертої цифр номера паспорта  4502322320 (що відповідає даті створення бланка паспорта). Однак, сам лише цей факт не може бути достатнім доказом того, що цей паспорт таки був виданий у 2002 р., зважаючи на те, що документ може містити фальшиві дані.

Що можна встановити, це те, що паспорт «Рунова» був перевиданий принаймні один раз після того, як Гіркін повернувся до Росії. Це сталося десь після того, як «Сергію Рунову» виповнилося 45 років – вік, коли громадяни Росії мають отримати новий внутрішній паспорт протягом місяця, що доводить той факт, що ця особа після того зʼявлялася в базах даних подорожей лише під новим номером паспорта.

Бронювання авіаквитків «Сергієм Руновим» зі злитої бази даних внутрішніх перельотів за 2014–2016 роки.

Перше відоме використання перевиданого паспорта мало місце для поїздки потягом з Москви до Санкт-Петербурга та назад 31 жовтня 2015 р., в той же день Гіркін відвідував конференцію в місті (подорожі потягом відображаються в базі даних «Магістраль»). Останнє відоме використання старого паспорта «Сергія Рунова» мало місце для іншої поїздки до російської північної столиці та назад 15–18 травня 2015 р.

Поїздки потягом, знайдені для  «Сергія Рунова» в «Магістралі».Поїздки потягом, знайдені для «Сергія Рунова» в «Магістралі».

Незадовго після його першої появи на Донбасі, українська влада стверджувала, що Гіркін був агентом ГРУ, характеристика, з якою він пізніше потрапив під санкції Європейського Союзу. В злитому мейлі, які бачили «Беллінгкет» та який був опублікований українським ЗМІ Insider.UA, Гіркін стверджував, що після його звільнення з ФСБ у 2013 р. він офіційно працював лише начальником служби безпеки фірми «Маршалл Капітал» Костянтина Малофєєва, російського олігарха та однодумця-прихильника російського іредентизму, котрий, як повідомлялося, фінансував проросійську сепаратистську діяльність в Україні, у чому його нещодавно звинуватили США.

Інша, також вже публічна, інформація дає підстави вважати, що Гіркін виконував накази офіцера ФСБ, в час свого перебування в Україні. Перехоплені телефонні розмови опубліковані Спільною слідчою групою під керівництвом Нідерландів (JIT) (група, яка розслідує збиття літака MH17) свідчать, що влітку 2014 року Гіркін виконував накази «Володимира Івановича» – псевдонім куратора сепаратистів, якого «Беллінгкет» та партнери пізніше ідентифікували як  генерал-полковника Андрія Бурлаку, який в той час був начальником оперативно-організаційного управління Прикордонної служби ФСБ. Більше того, злитий проєкт листа від Бурлаки до голови ФСБ Олександра Бортникова від липня 2014 р. показує, що він надавав запит на фальшивий російський паспорт для невідомого лідера ДНР, що проживав на окупованій території. Як повідомлялося в попередній публікації про Бурлаку, «Беллінгкет» не вдалося ні незалежно підтвердити автентичність злитого документа, ні встановити чи був він відправлений, при цьому, як видавалося, документ містив непублічну інформацію та посилання на кілька справжніх електронних адрес.

Ближче вивчення номерів паспорта «Сергія Рунова» вказує в напрямку його колишнього роботодавця – ФСБ. Пошук по базі даних бронювання авіаквитків за номерами паспортів в діапазоні 100 позицій від першого паспорта «Сергія Рунова», наприклад, дає історію польотів шести осіб, яких, так само як і «Рунова», не вдається знайти в інших доступних російських базах даних. Принаймні двох з шести можна звʼязати з очевидними оперативниками ФСБ, чиї подорожі під фіктивними іменами були задокументовані.

Один з шести паспортів був виданий на імʼя «Анатолій Яшин», який мав бронювання в квітні 2016 року на рейс з Москви до Мінська та назад разом з «Олексієм Корніловим». Встановлено, що номер паспорта останнього був з тієї ж партії (відрізняється на 38 номерів), що і «Катерини Зотової», яка раніше була ідентифікована «Беллінгкет» як фальшиве імʼя для дружини засудженого вбивці ФСБ Вадима Красікова. Ще один з шести паспортів, був виданий на імʼя «Артем Виноградов», який в березні 2015 р. літав по спільному бронюванню з «Михайлом Степановим» – особою-прикриття члена команди отруйників ФСБ Михайла Швеця, причетного до операції стосовно Олексія Навального. В травні та жовтні 2014 р. той самий «Артем Виноградов» також літав разом «Булатом Ринатовичем Ахметовим» (03.06.1987 р.н.), чий паспорт також виданий в тому ж діапазоні, що й «Володимира Алєксєєва» – особи прикриття члена команди отруйників ФСБ Володимира Паняєва.

Перевиданий паспорт «Сергія Рунова» також можна привʼязати до ідентифікованих оперативників ФСБ тим самим методом. Лише два номери відділяють цей паспорт від паспорта, приписаного «Андрію Попову». Ця особа не зʼявляється в інших базах даних, але має два спільні бронювання з «Олександром Рисаковим», ще одна особа, чия відсутність у всіх базах даних дає підстави вважати, що такої людини не існує. Він, в свою чергу, мав спільне бронювання з «Сергієм Зібровим», який не зʼявляється в жодній іншій базі даних та чий номер паспорта лише на один відрізняється від «Івана Макарова». Останній, в свою чергу, мав спільні бронювання з, як видається, неіснуючим «Олександром Максимовим», чий номер паспорта відноситься до тієї ж партії (відрізняється на 86 номерів від інших паспортів, щодо яких є підозри фіктивності), що й зазначений вище «Михайло Степанов» (член команди отруйників ФСБ Швець).

Останнє відоме використання паспорта «Сергія Рунова» мало місце на початку 2016 р. Воно стосувалося бронювання авіаквитків з Регінською з Москви до Ставрополя на 14 лютого, з поверненням за три дні. Ці дати збіглися з триденним перебуванням Гіркіна в Ставрополі, на які припали дві пресконференції та візит разом з дружиною до студії місцевого митця, серед інших зустрічей. За кілька тижнів, 11 березня, паспорт на справжнє імʼя Гіркіна був використаний для спільного бронювання з Регінською квитків на рейс з Москви до Єкатеринбургу (за кілька днів Гіркін проводив лекції в сусідньому місті Челябінськ).

Остання підказка прийшла зі сторінки Гіркіна у VKontakte, того ж року, коли він поділився сімейними документами, згідно з якими Рунов – було прізвищем його діда по матері, а також дівочим прізвищем його матері (Рунова).

Партнер «Беллінгкет» – The Insider, звернулися до Гіркіна за коментарями. Журналісти зателефонували Гіркіну, щоб запитати чому, як видається, він використовував паспорт, на ім’я Сергія Рунова, а також чому, якщо він більше не є активним співробітником спецслужб, він мав доступ до паспорта на інше імʼя.

«Я не коментую теми про які ви запитуєте» – відповів Гіркін.

Олексій Сороковой, начальник штабу руху « Новоросія» Гіркіна заперечував, що йому відомо щось про роботу «Сергія Рунова» на організацію.

«Мені це імʼя не знайоме, але це нічого не означає, адже з нами працювали різні люди» – заявив Сороковой, коли з ним звʼязалися.

Регінська, яка на вебсайті руху «Новоросія» зазначена як голова жіночої ради, поклала трубку коли журналіст The Insider представився та запитав чому вона подорожувала з «Руновим».

Ігор Венедиктович Плотницький та «Ігор Володимирович Плотніков»

Одним з найважливіших лідерів сепаратистів в ранні роки конфлікту на Донбасі був громадянин України Ігор Венедиктович Плотницький (24 червня 1964 р.н.), який був Главою «Луганської Народної Республіки» (ЛНР) понад трьох років до кінця 2017 р. В цій якості він був одним з підписантів Мінських угод 2014 та 2015 років, які призвели до невдалого перемир’я між Росією та Україною (попри щоденні порушення, воно залишалося в силі до недавнього повномасштабного вторгнення Росії).

Колишній офіцер Радянської армії у званні майора та колишній держслужбовець Плотницький вперше потрапив у поле зору громадськості як перший командир батальйону «Зоря», що зʼявився у квітні-травні 2014 р. в його рідному місті Луганськ (батальйон перестав існувати в кінці 2014 року, коли його підрозділи увійшли до «Народної міліції» ЛНР). Плотницький був призначений міністром оборони ЛНР 21 травня 2014 р. та обраний Главою ЛНР на загальних республіканських виборах 2 листопада 2014 р., які підтримувала Росія, а Україна засудила як нелегітимні. Спостерігачі ОБСЄ не були присутніми на виборах; кілька міжнародних спостерігачів були представниками проросійських або маргінальних ультраправих груп.

По даним правозахисних організацій, під керівництвом Плотницього для ЛНР характерним було беззаконня та авторитарне правління, непрозора система правосуддя та глибока залежність від сусідньої Росії. Заявлена Плотницьким позиція полягала в тому, що згодом ЛНР приєднається до Росії через референдум як це було в Криму в 2014 р.

Кілька спостерігачів писали про підозри щодо того, що Плотницький був у підпорядкуванні російських спецслужб. Більше того, українські спецслужби пізніше опублікували перехоплену розмову між Плотницьким та Дмитром Уткіним, про якого повідомлялося, що він був польовим командиром групи Вагнера з січня 2015, де чути як Плотницький каже останньому: «без вас було б важко».

Як і у випадку з Гіркіним, цю очевидно фіктивну особу вдалося виявити завдяки тому, що її використовували для бронювання авіаквитків разом з його дружиною, Ларисою Плотницькою (яка, згідно з повідомленнями померла в 2020). Це стосувалося одного з пʼяти рейсів, заброньованих на паспорт, що містилися в базі даних бронювань. Деякі з поїздок, як видається, також збігаються з поїздками Плотницького за межі України.

Дані бронювань показують, що 7 листопада 2014 р. Плотницька мала бронювання на рейс з Ростова-на-Дону до Москви разом з громадянином Росії Ігорем Володимировичем Плотніковим, із заявленою датою народження 24 червня 1964 р. – такуж само як і в Плотницького. Обидва прізвища також мають однаковий корінь та відрізняються лише різними суфіксами, поширеними в словʼянських мовах (-ков та -ницький).

Точна причина поїздки до Москви невідома, але варто зазначити, що інавгурація Плотницького як Глави «ЛНР» відбулася за три дні до цього в присутності його дружини (також, Ростов-на-Дону – найближчий великий російський аеропорт, добре звʼязаний з окупованими територіями східної України). Більше того, дані польотів також вказують на те, що на той момент його колега Олександр Захарченко (вбитий в 2018 р.), який також урочисто зайняв посаду Глави «ДНР» в той же день що й Плотницький, також літав з Ростова-на-Дону до Москви майже одразу після інавгурації (за своїм українським паспортом), що підказує, що вірогідно ці поїздки були робочими.

Запис в базі даних поїздок за 7 листопада 2014 р., спільна поїздка «Ігоря Володимировича Плотнікова» та Лариси Плотницької.

Першим відомим використанням паспорта «Ігоря Плотнікова» було бронювання авіаквитка на рейс з Ростова-на-Дону до Москви 4 вересня 2014 р., тобто за день до того, як Ігор Плотницький зʼявився у Мінську разом із Захарченко для підписання Мінського протоколу. Не ясно як він добирався з Москви до Мінська, і в отриманій базі даних немає записів про поїздки по паспорту Плотнікова чи Плотницького в той час. «Ігор Плотніков» мав друге бронювання по тому ж маршруту на 12 вересня та зворотний квиток на наступний день, про місцеперебування Плотницького в ці дні відомо мало.

«Плотніков» також мав бронювання на рейс з Ростова-на-Дону до Москви на 18 вересня 2014-р., а наступного дня Плотницький та Захарченко знову зʼявилися в Мінську для підписання меморандуму до Мінського протоколу. Знову не зрозуміло як ці двоє дісталися до Мінська, а записів в отриманих базах даних про їхні переміщення з паспортами, на ім’я Плотницького, Плотнікова чи Захарченко на 19 вересня немає. Тим не менше, бази даних показують, що в той же день було заброньовано два квитки для лідерів сепаратистів на зворотний рейс з Москви до Ростона-на-Дону на 20 вересня. Для цього бронювання був використаний український паспорт Плотницького.

Поїздки з використанням паспорта «Ігоря Володимировича Плотнікова» в 2014 р.

На основі доступних даних про подорожі, паспорт «Плотнікова» більше не використовувався  після поїздки з Плотницькою в листопаді 2014 р. Плотницький продовжував їздити до Росії та Білорусі у наступні роки, але дані показують, що для цих поїздок він використовував свій український паспорт.

Про те, що «Ігор Плотніков» є вигаданою особою також свідчить пошук в базі даних мешканців Москви “Larix” (як і у випадку «Рунова», номер паспорта «Плотнікова» починається 45 – код Москви) а загальнодоступна податкова база даних також не дає результатів.

Пусті результати пошуку за запитом «Ігор Плотніков» в російській онлайн податковій базі даних.

«Беллінгкет» вдалося порівняти номер паспорта «Ігоря Плотнікова» з іншими впізнаваними фальшивими особами, які вже накопичилися в ході попередніх розслідувань, і які є підстави вважати паспортами, виданими спецслужбами. Це показало, що документ був виданий з того ж спектру, що й паспорти, використовувані відомими співробітниками ГРУ.

Наприклад, паспорт з номером лише на одну цифру менше виданого для «Ігоря Плотнікова», використовувався особою під іменем «Микола Костянтинович Алексеєвич», 07.04.1980 р. н. Схожим чином не вдалося знайти інформації про Алексеєвича в інших базах даних російських громадян. Але у 2017 він здійснив дві спільні поїздки до Мінська разом з Олексієм Мініним, який був затриманий в Нідерландах в 2018 р. в ході того, що нідерландська та британська влади назвали зірваною хакерською атакою, ціллю якої була ОЗХЗ.

Плотницький подав у відставку з посади Глави ЛНР в кінці 2017 року та втік до Москви в ході несподіваної боротьби за владу в сепаратистських «республіках» (в якій, за повідомленнями, також брала участь група Вагнера). Використання ним російського номера телефону, який, як здавалося, під час контакту не був у роумінгу, дає підстави вважати правдивими повідомлення ЗМІ про те, що він живе у вигнанні в Росії після втрати посади.

Він все ще знаходиться в розшуку на запит України за звинуваченнями у тероризмі, а у 2021 р. український суд засудив його заочно до довічного увʼязнення за звинуваченнями в тому, що він віддав наказ про збиття в червні 2014 р. транспортного літака ІЛ-76, в результаті якого загинуло 49 українських військових.

Наші партнери The Insider звʼязалися з Плотницьким, щоб запитати як так сталося, що видається, що він міг кілька разів використовувати паспорт на імʼя «Ігор Плотніков» у 2014 році.

«Як я можу памʼятати куди їздив у 2014?» відповів Плотницький, заперечуючи будь-яку обізнаність у справі.

Наш репортер припустив, що 7 листопада 2014 року мало б бути памʼятною датою, адже це було одразу після того, як він очолив «ЛНР».

Після цього Плотницький поклав трубку.

Розслідування провели «Беллінгкет» та The Insider. Основні дослідники від “Беллінгкет» – Пітер ван Гюйс та Христо Грозєв, репортаж – Роман Доброхотов із The Insider.

«Беллінгкет» – неприбуткова організація, тож ми можемо працювати лише завдяки підтримці індивідуальних донорів. Ви можете підтримати нашу діяльність тут. Ви також можете підписатися на наш Patreon тут. Підпишіться на нашу розсилку та слідкуйте за нами в мережі Twitter тут.