Як ПВК «Вагнер» дала трьом кримінальним авторитетам з 90-х нову угоду про смерть 

Оригінальна версія цієї статті була опублікована 13 лютого 2023 року — примітка редактора

За півроку повертаєтеся додому, отримавши помилування. (…) Ті хто приїжджає і в перший день каже «кудись я не туди попав» ми робимо відмітку «дезертир» і після цього розстріл. (…) Час на прийняття рішень – п’ять хвилин».

Так сказав Євгеній Пригожин, який за своїм власним публічним зізнанням є засновником російської приватної військової компанії «Вагнер», групі ув’язнених виправної колонії №6 в Йошкар-Олі, столиці регіону Марій Ел, що знаходиться за 645 кілометрів на схід від Москви. Після публікації відео з в’язниці у вересні 2022 р., цю ж пропозицію отримали засуджені по всій Росії.

Але 9 лютого, у відповіді на запит російського телеканалу  опублікованій в соціальній мережі, Пригожин підтвердив, що ПВК «Вагнер» більше не рекрутує засуджених. «Ми виконуємо всі свої зобов’язання перед тими, хто вже працює з нами» – написав він. 

Як вже раніше повідомлялося Беллінгкет, ПВК «Вагнер» з’явилася в Україні ще у 2014. Ця приватна військова компанія набула нової популярності після початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 р., а останнім часом – через кровопролитну битву за Бахмут на сході України. 

Численні публікації в останні роки висвітлювали діяльність ПВК «Вагнер» не лише в Україні, але й у Сирії, Центральноафриканській Республіці, Лівії, на  Мадагаскарі та ін. В січні міністерство фінансів США навіть назвало «Вагнер» «транснаціональним злочинним угрупуванням».

Як сформулювали це аналітики Центру Карнегі у 2019 р., корисність ПВК «Вагнер» полягає в тому, що вони можуть, або заявляють що можуть, робити те, чого не можуть робити Росія як держава та її офіційні інституції. Це «інструмент, який Кремль використовує, щоб вербувати, тренувати та залучати найманців для участі у війнах, забезпечення охорони та тренування для дружніх режимів».

«З тієї підготовчої роботи, яка велася для розбудови групи Вагнера ще до вторгнення в лютому 2022 р. зрозуміло, що  Путін [президент Росії] розраховував на те, що зможе використовувати групу Вагнера для заповнення прогалин, які мали російські військові підрозділи», говорить Кендіс Рондо, професорка Школи політики та глобальних досліджень Університету штату Аризони, в інтерв’ю для Беллінгкет. «Всі докази вже давно вказують на тісну співпрацю між керівництвом групи Вагнера та ГРУ і ФСБ [служби безпеки Росії]» додає Рондо, яка досліджувала групу Вагнера у серії публікацій.

Встановити точну кількість бійців у ПВК «Вагнер» складно через секретність організації. Станом на січень 2023 р. за оцінками міністерств оборони  США та Сполученого Королівства ця цифра становила принаймні 50000, включаючи засуджених. Голова російської неурядової організації «Русь сидящая», яка займається захистом прав ув’язнених, говорить, що це кількість лише засуджених. Рондо сказала Беллінгкет, що не вважає ці оцінки достовірними та вважає, що вони «скоріше за все базуються на інформації про 30000 чоловіків, які зникли або були звільнені з в’язниць з початку війни». 

Якою б не була ця цифра, ПВК «Вагнер» значно розрослася з часів заснування. Сам факт того, що група працює відкрито, дає підстави вважати, що держава визнає її корисність – хоча приватні військові конрактники технічно є незаконними за російським законодавством (стаття 359 Кримінального Кодексу). У 2018 р. російський президент Володимир Путін сказав, що Група Вагнера не порушує російського законодавства.

Обіцянки Пригожина цим ув’язненим також походять від президента – речник Кремля Дмитро Пєсков 27 січня визнав,  що Путін справді помилував засуджених, які воюють в ПВК «Вагнер», відзначивши, що один з них отримав від президента медаль за свій «героїзм» в Україні.

Місцеві ЗМІ повідомляли про візити вербувальників ПВК «Вагнер» до в’язниць по всій Росії – Тюмень, Челябінськ, Кемерово, Ханти-Мансійський Автономний округ та багато інших. В публікації Радіо Свобода про в’язницю в Приморському Краї зазначається, що за кожен візит вдається завербувати понад 100 ув’язнених. Пригожин також забирав з російських в’язниць й іноземних громадян; один чоловік з Замбії та ще один з Танзанії загинули, воюючи у ПВК «Вагнер» на сході України. За інформацією з новина, обидва чоловіки вчилися в Москві, а потім потрапили в ув’язнення за правопорушення, пов’язані з наркотиками. 

У в’язниці в Йошкар-Олі, Пригожин говорив, що ПВК «Вагнер» зацікавлені в чоловіках віком до 50 років. Однак кілька завербованих в’язнів були значно старшими. Троє з них – 59-річний Сергій Максименко, 55-річний Андрій Бережних та 55-річний Ігор Куск. 

Ці троє примітні не лише через свій вік, але і через те, що всі вони в дев’яності роки очолювали різні жорстокі кримінальні угрупування.

Однією з основних стратегій легітимації  Путіна та його політичної влади є його заяви про те, що він приніс Росії стабільність після того турбулентного десятиліття. Цей запит на стабільність допомагав виправдати попередні військові інтервенції, наприклад в Чечню, коли Путін тільки прийшов до влади. Тож коло замкнулося – чоловіки, які були частиною створення нестабільності в Росії в дев’яностих, воюють та вмирають в теперішній війні Росії. 

Кожен з трьох колишніх ватажків банд намагався повоювати за помилування, але замість цього загинув в Україні. Ким вони були і як їхні смерті сприйняли вдома?

«Месник»- Андрій Бережних 

Андрію Бережних було 55, коли він вступив до ПВК «Вагнер». У 2013 р., російський Верховний суд засудив Андрія Бережних до 25 років ув’язнення за вбивство та низку інших злочинів, скоєних за час, коли він очолював невелику банду в Саратовській області з 1994 по 2011 р. Бережних також був засуджений Саратовським судом за рік до того за замах на вбивство 10 інших людей. 

Бережних організував свою банду в середині 90-их в Балаково, за 150 кілометрів від обласного центру Саратова. Ця банда проіснувала близько 20 років, доки він сам та інші її члени не були заарештовані. За інформацією слідчих, повідомленою їм самим Бережних, спочатку він був водієм директора автосалону в Балаково, з яким потоваришував. Бережних розповідав продюсерам телешоу «Чесний детектив», що створив своє злочинне угрупування після вбивства його начальника, бажаючи помститися за смерть свого «близького друга».

Як згадував Бережних, злочинне угрупування скоро набуло комерційного характеру, коли він завербував більше учасників. Організація перейшла до торгівлі зброєю та очевидно полюбляла її застосовувати. 6 жовтня 1994 року Бережних та його колега Андрій Курпач напали з напівавтоматичною вогнепальною зброєю на групу молодих людей, які виходили зі спортивного залу, та вбили трьох із них. Бережних та його група вчиняли інші вбивства та замахи на вбивства роками, в тому числі їх жертвами були місцеві підприємці.

Злочинне угрупування Бережних визнало напад на саратовський телеканал СТВ вчинений у 2003, за даними саратовського суду, з гранатометом РПГ-26. В 2008 році він переїхав з Саратовської області до Москви, де, як повідомлялося, використовував прізвище «Бородіч». Як повідомлялося в публікації російського кримінального блогу на момент арешту, Бережних був власником шести квартир в Балакові. Злиті російські бази даних адрес, які перевіряли Беллінгкет, підтверджують цю інформацію, наявною кількістю реєстрацій нерухомості на його ім’я в 2007 та 2008 роках.

Telegram-канал, який пише про російський кримінальний світ заявляє, що Бережних загинув в боях в Україні 8 грудня 2022 р., лише за місяць після того, які він долучився до ПВК «Вагнер». Місцеві новинні сайти з його рідного міста Балаково підтверджують ці події. Прощання з ним було організоване за місяць після його смерті, на православне Різдво, в Балаковському соборі Святої Трійці. На відміну від інших ув’язнених, що загинули на службі в ПВК «Вагнер», на похороні не було значного числа відвідувачів. На сайті місцевої похоронної служби Балаково завантажили світлини його труни та похорону(архів) на яких не видно присутніх, на відміну від інших військових та найманців, які загинули на війні.

Сприйняття смерті Бережних серед росіян було неоднозначним. Регіональний новинний сайт «Свободные» просто описує його біографію.  Тим часом місцевий новинний ресурс Балаково Go64 говорить про нього як про «героя»  – але вірогідно це стосується його військової служби, а не кримінального минулого про яке не згадується. 

Місцеве видання SutyNews написало про розкол серед місцевих стосовно “найвідомішого ув’язненого” родом з їхнього міста. Коментарі жителів Балаково на різних місцевих сторінках у VK також відображають цей розкол – одна жінка написала: «Але чи може бути справжня спокута для того, хто вбив семеро людей, багато з яких були невинними жертвами? А зараз його хоронять з почестями в церкві як героя».

Інші були дещо позитивнішими, як, наприклад, місцева жінка, яка написала: «Він міг би відбувати свій термін далі, але він свідомо пішов у небезпечне місце, хоча і з власних мотивів. Можливо, він не є прямо героєм у загальноприйнятому розумінні, але він, я вважаю, заслуговує на повагу. Хоча б за те, що він вирішив стати на захист Батьківщини, а не ховатися, як багато хто». 

«Олімпієць»: Сергій Максименко 

Сергію Максименку було 59, коли він приєднався до ПВК «Вагнер». На той час, він відбував свій 25-річний термін ув’язнення в Республіці Мордовія, регіоні, розташованому за 650 кілометрів на південний схід від Москви. Публікації в російських ЗМІ вказують,  що він вступив до ПВК у вересні 2022 р., що співпадає з публікацією Gulagu.net, російської організації, яка бореться з корупцією та тортурами, що Пригожин відвідував дві колонії в Мордовії (№7 та №17) 17 вересня. За даними цього сайту, Пригожин завербував близько 240 ув’язнених з обох колоній. 

Як і Бережних, Максименко загинув у грудні 2022 у бойових діях в Україні у складі ПВК. Відповідно до публічних даних суду, Максименко очолював кримінальне угрупування в місті Пенза під назвою «Олімпія», яке в 1990-х та 2000-х роках активно займалося проституцією, здирництвом та вбивствами. Як очільник угрупування «Олімпія», Максименко був засуджений до 25 років ув’язнення у 2014 р., отримавши найдовший строк покарання з 13 членів угрупування, засуджених в Пензі. 

Максименко взяв під контроль групу «Олімпія» в 1997 р. Після його арешту, місцеве видання Пенза Пресс писало про те, як вона розрослася під його керівництвом та стала гегемоном у порівнянні з іншими кримінальними групами, займаючись рекетом та лихварством. 

Відредаговані для оприлюднення судові документи та російська газета «Комерсант» повідомляють, що на початку 2000-х, угрупування «Олімпія» здійснило низку вбивств, в основному місцевих підприємців та лідерів банд-конкурентів. Регіональна російська влада підкреслювала особливо жорстку, ієрархічну структуру, встановлену Максименко в групі та жорстокість їхніх методів; у 2003 члени угрупування напали на сімох людей (в тому числі їхніх дружин) в місцевому барі з бейсбольними битами й мисливськими рушницями. 

Вироки кількох членів «Олімпії» були пом’якшені з різних причин, в тому числі завдяки їхньому вкладу «в розвиток дитячого спорту»  через роботу спортивного залу «Олімпія».

Як і у випадку з Бережних, в рідному місті кримінального авторитету Пензі ставлення місцевого населення до нього було неоднозначним. Більшість публікацій місцевих ЗМІ не висловлювали власних думок щодо  життя та смерті Максименко, а просто повідомляли факти його біографії, кримінального минулого, та смерті у складі ПВК «Вагнер». Натомість головний редактор пензенської газети «Улица Московская» написав редакційну статтю для місцевого сайту «Пенза онлайн», в якій похвалив рішення Максименко, заявивши, що той «зберіг свій хоробрий дух» пішовши воювати у своєму похилому віці. 

Інформації про те, скільки людей відвідали похорони чи прощання з Максименко мало. Повідомлялося лише про те, що ці події відбулися 4 січня на кладовищі в Пензі.

«Афганець»: Ігор Куск 

Ігорю Куску було 55, коли він приєднався до ПВК «Вагнер», відбуваючи свій 23-річний термін ув’язнення в Сиктивкарі, столиці Республіки Комі, віддаленого регіону, розташованого за тисячу кілометрів на північному сході від Москви.

На відміну від Бережних та Максименко, Куск – ветеран війни в Афганістані, думав про те, щоб піти на війну в Україні ще до візиту ПВК «Вагнер» до колонії. Його вдова розказала російській Бізнес газеті, що він написав листа лідерові Чечні Рамзану Кадирову, щоб потрапити в Україну. Він не потрапив до групи «Ахмат», афілійованої з Кадировим, але його взяли в ПВК «Вагнер». Не відомо чи відмовили йому чеченці і якщо так, то на яких підставах. 

Вдова Куска розповіла як він приєднався до ПВК «Вагнер», а потім його відправили «на фронт 25 липня», що підтверджується публікаціями про вербування ПВК «Вагнер» в колоніях в Республіці Комі влітку 2022 р. В інтервʼю з Володимиром Осєчкіним з Gulagu.net, російський боєць, який потрапив в полон в Україні розповідав як Пригожин приїжджав у вʼязницю в Сиктивкарі влітку 2022 р. вербувати ув’язнених у склад ПВК «Вагнер», обіцяючи високу щомісячну платню та помилування через 6 місяців. Російські журналісти-розслідувачі з сайту «Важные истории» повідомляли про загибель бійця з групи «Вагнер», завербованого в колонії №1 в Сиктивкарі 28 липня 2022 р., що підтверджує свідчення з інтерв’ю з Осєчкіним. 

У документах суду щодо вироку 2015 р.  детально описано як Ігор Куск створив свою банду, названу його власним ім’ям (Кусковські), в 1998 р. в Татарстані, регіоні, розташованому за 850 км на схід від Москви. Його група була особливо активною в Нижньокамську та в Казані – великому регіональному центрі з населенням більше мільйона людей. Кусковські були відомі тим, що мали у своїх лавах ветеранів війни в Афганістані, тож їх також називали «афганцями».

На початку банда Куска працювала на такому ж рівні, що і угрупування Бережних та Максименко: в кінці 90-х, Кусковські займалися аналогічними, доволі низькопрофільними злочинами та замовними вбивствами. За інформацією з документів суду, їхнє перше відоме вбивство відбулося в 1998 р. і це було вбивство місцевого електрика, якого застрелили біля його будинку зранку 30 грудня. 

З часом їхні апетити та масштаб зросли. У 2004 Куск та його група були відповідальними за вбивство двох генеральних директорів будівельної компанії «Татсантехмонтаж» з Казані, яка в найкращі часи мала більше як 1000 співробітників. Будівельна компанія була пов’язана з кримінальною групою, а ці два вбивства, як вказували російські прокурори,  були повʼязані зі спробами генеральних директорів порвати зв’язки з Кусковськими. Генеральний директор Василь Лузганов був вбитий у 2001 р., після того, як звільнив високопоставленого співробітника, який займався махінаціями з закупками в інтересах Кусковських – його вбивство було організоване кримінальним угрупуванням. Прокурори встановили, що генеральний директор Борис Вайман  був вбитий Кусковськими через ведення бізнесу у спосіб, що вважався  “порушенням настанов” кримінального угрупування.

Похорони кримінальних авторитетів з 90-х Бережних та Максименко пройшли стримано: про похорон останнього практично не повідомлялося, а на похороні першого відвідувачів було не багато. Похорони Ігоря Куска стали помітною подією – згідно з публікацією видання «Реальное время» , прощання та похорон відвідали більше ніж 700 людей, і близько 100 авто брали участь в процесії.  

За інформацією незалежного російського видання «Холод», Ігор Куск очолював ветеранські організації в Татарстані, що не лише забезпечило йому підтримку громадськості, яку можна було побачити на його похороні, але й допомогло скоротити термін увʼязнення. Як і у випадку Максименко, вирок Куска був пом’якшений через те, що суд розцінив як благодійну діяльність на користь дітей – його «активну участь в військово-патріотичному вихованні молоді». 

Як заявив суддя з Татарстану в інтерв’ю у 2018 р. виданню «Реальное Время», Куск «поєднував соціальну діяльність [у ветеранській організації] з кримінальною». Похорони Куска були схожі на те, як проходило судове засідання, на якому йому виносили вирок – ветерани війни в Афганістані та інших війн, яких він представляв в спілках, приходили на обидві події на підтримку колишнього очільника банди. 

Нарешті на волі 

Неоднозначна реакція громадськості на смерть Максименко та Бережних може бути пов’язана з тим, що їхній зоряний час минув — на зміну їм прийшло нове покоління злочинців.

Багато інших засуджених, які приєдналися до ПВК «Вагнер», за інформацією в різних публікаціях, є одними з найжорстокіших і небажаних елементів сучасного суспільства, засуджених не так давно, як троє, про яких йдеться в цьому матеріалі. Наприклад, чоловік, засуджений у 2017 р. за побиття до смерті власної матері, чоловік, засуджений у 2017 р. за вбивство двох жінок шляхом нанесення ножових поранень та удушення, і чоловік, який у 2012 р. забив сусіда до смерті кочергою. 

Скільки з цих ув’язнених зможуть отримати такі бажані помилування досі залишається відкритим питанням. Два десятки ув’язнених, які стали бійцями ПВК «Вагнер» як повідомлялося отримали помилування на відкритій церемонії, яку вів Пригожин.

Однак, надходили також і повідомлення про те, що бійцям ПВК «Вагнер» продовжували контракти без їхньої згоди. В найближчі місяці стане зрозуміло наскільки реальним буде надання обіцяного помилування, адже з першої хвилі ув’язнених, завербованих влітку 2022 р., завершиться їхній піврічний термін.

Пригожин, який і сам як повідомлялося, є колишнім ув’язненим, вступився за колишніх злочинців, які воюють в Україні. Групі помилуваних ветеранів він заявив, що якщо у них виникнуть проблеми з правоохоронними органами після звільнення, вони мають зателефонувати йому. Він підкреслив: “Вони мають ставитися до вас з повагою».

Також, в листі адресованому спікерові російської Державної Думи В’ячеславу Володіну 24 січня, Пригожин закликав заборонити «дискредитацію» колишніх ув’язнених, які воювали в Україні, яку він визначив як «публікації негативного характеру або будь-яку інформацію про їхні попередні судимості».

Порушникам може загрожувати до п’яти років позбавлення волі.